Строки звернення до адміністративного суду

 До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства українським законодавством не було встановлено уніфікованих строків для судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень фізичними та юридичними особами. Фізичні особи були обмежені двомісячним, а в деяких випадках - одномісячним строком для подання відповідної скарги (стаття 2485 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року). Юридичні особи, у тому числі органи державної влади та місцевого самоврядування, могли подати позов протягом загальних строків позовної давності, встановлених чинним на той час Цивільним кодексом України (переважно це три роки).
Кодекс адміністративного судочинства усунув таку диспропорцію та дискримінаційне становище фізичних осіб, одночасно обмеживши в термінах звернення до суду суб’єктів владних повноважень.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту.
Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій та посиленню громадського контролю за владою зі сторони громадян. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. А крім того, необхідно враховувати, що з плином часу довести чи спростувати певні обставини стає все важче через те, що певні докази втрачаються.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється також шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Наприклад, для звернення особи до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів встановлено спеціальний скорочений строк в один місяць. Такий же строк встановлено для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.
Слід зазначити, що з моменту набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України дані строки неодноразово змінювались. Так, початкова редакція кодексу передбачала річний строк для звернення до адміністративного суду, який в подальшому було скорочено Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI до шести місяців. У 2011 році знову внесено зміни, якими даний строк поширено також і на суб’єктів владних повноважень, оскільки раніше щодо них таких обмежень прямо не було встановлено.
Вказане нововведення безумовно носить позитивний характер, оскільки воно спрямоване на досягнення юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. До того ж воно зрівнює позивачів — як суб'єктів владних повноважень, так і громадян і юридичних осіб — у можливостях реалізації права на звернення до суду лише протягом суворо визначеного часового відрізку.
Взагалі ж строк звернення до адміністративного суду за своєю сутністю є аналогом строку позовної давності, який застосовується для цілей цивільного і господарського судочинства. Проте, між ними існують і певні відмінності. Зокрема, позовна давність в цивільних справах застосовується судом лише за заявою однієї із сторін у спорі. Тобто, суд не має права самостійно ініціювати застосування позовної давності і не може відмовляти особі в позові на підставі її спливу.
У порівнянні з позовною давністю в цивільному судочинстві, у адміністративному також дещо інші правила застосування строку звернення до суду з адміністративним позовом. Згідно зі статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Тобто, суд відразу після отримання позову, ще на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, з'ясовує чи подано адміністративний позов в межах встановлених строків і, якщо строки пропущені - він з власної ініціативи лишає позов без розгляду. Якщо ж немає цієї або інших перешкод для судового розгляду (строк не пропущено або пропущено, але є підстави для визнання причин пропуску поважними), він відкриває провадження у справі.
Разом з тим, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків. На практиці суди в кожній конкретній справі самостійно визначають поважність таких причин. Як правило, це перебування на лікуванні, закордоном тощо.
Слід звернути увагу, що строк звернення до адміністративного суду не є процесуальним строком та не підлягає поновленню. Це прямо передбачено нормою частини четвертої статті 102 кодексу. Тобто, при пропуску строку на звернення до адміністративного суду з причин, які визнані судом поважними, порушеному праву позивача надається захист за межами встановленого строку, однак суд його не відновлює.
Підсумовуючи, зауважимо, що ці та інші особливості адміністративного судочинства, яке на сьогодні дуже суттєво різниться від цивільного та господарського, мають бути особливим предметом для вивчення, зокрема, практикуючими юристами, оскільки від їх обізнаності прямо залежить наскільки своєчасно, повно та кваліфіковано вони нададуть правову допомогу громадянам або захистять інтереси держави.